Дороценківські Олексій і Наталя, Волк-Карачевська (Дороценківська) Галина, Липова (Дороценківська) Олена, Соколова (Дороценківська) Ніна

Історія київської багатодітної родини Дороценківських, яка два роки (від жовтня 1941 р. до жовтня 1943 р.) переховувала лікаря-єврея Якова Лисого, мабуть, одна з найбільш оптимістичних у музейному «Банку портретів». Адже в цьому сюжеті не тільки залишилися живими всі рятівники та їхній підопічний, а декому ще й пощастило одержати медичну допомогу під час пологів. Бо ж рятували таки акушера-гінеколога.

Олексій Григорович та Наталя Василівна були, як то кажуть, «однолітками століття» (обоє – 1900 р. н.). Подружжя мало приватний будинок на вул. Павлівській, сад і чотирьох дітей: Галину (1922 р. н.), Олену (1925 р. н.), Ніну (1927 р. н.) та Олексія-молодшого (1938 р. н.).

Чоловік працював постачальником на м’ясокомбінаті, дружина керувала дитсадком заводу «Червоний гумовик». Із Яковом Лисим (1907 р. н.) – завідувачем відділення пологового будинку (за іншими даними – всього пологового будинку) – їй доводилося зустрічатися на зборах і нарадах.

Низка моментів у життєписі Олексія Григоровича та Якова Зиновійовича виявилися подібними: на початку війни обох мобілізували на фронт; обидва провоювали недовго, бо втрапили в полон; обом пощастило вийти на волю. Гінеколог, якого війна змусила перекваліфікуватися на хірурга, порятувався втечею і повернувся до м. Київ. Імовірно, це сталося в жовтні 1941 р., бо ж Ревекки Яківни, своєї матері, живою не застав: 29 вересня її було розстріляно в Бабиному Яру. Отож, не ризикуючи йти додому, Яків попрямував до Наталі Дороценківської. Вона хоч і усвідомлювала, яка небезпека загрожуватиме їй та дітям, прихистила втікача.

Олексія Дороценківського, за одними джерелами, з полону відпустили, за іншими – він теж утік. Хай там як, але наприкінці жовтня 1941 р. Олексій Григорович повернувся на рідне обійстя. До присутності в домі стороннього чоловіка господар поставився з розумінням, бо ж очевидним було, що йдеться про порятунок ближнього від знищення. Отже, колишній полонений українець теж став рятівником колишнього полоненого єврея. Утікача поселили в окремій кімнаті, вхід до якої загородили кухонною шафою. Покидав будинок Яків лише зрідка: іноді вночі виходив у сад, а ще було Наталя потай водила його до знайомих прийняти пологи.

Утім, її нічні «прогулянки» з євреєм помітив хтось із недоброзичливців. Після однієї з них у двері Дороценківських постукала поліція. Розшукуваний устиг вистрибнути непоміченим у вікно, яке виходило на інший бік будинку, видряпався на горіх, і пересидів там небезпеку, принишклий поміж рясного листя.

Наталю зобов’язали з’явитися до комендатури, на вул. Короленка (нині – вул. Володимирська), 15 – дати розписку, що, побачивши наступного разу Лисого, вона повідомить.

Щоб прогодувати себе та «квартиранта», Дороценківські навчилися варити мило. Галя, Оленка й Ніна ходили міняти його на харчі.

Яків Лисий дожив у їхньому домі на Павлівській до жовтня 1943 р. У листопаді, на момент приходу в м. Київ радянських військових частин вони всі разом переховувались у Голосіївському лісі. Затим лікар повернувся до свого помешкання й поновився на роботі. Порятований підтримував дружні стосунки з родиною, якій завдячував життям, до своєї смерті в 1980 р.

Олексій Дороценківський помер у 1962 р., Наталя – в 1981 р., їхня старша дочка Галина – в 1999 р.

У 1995 р. Олексієві та Наталі Дороценківським, Олені Липовій (Дороценківській) і Ніні Соколовій (Дороценківській) було присвоєно звання «Праведник Бабиного Яру». Галину Волк-Карачевську (Дороценківську) вдостоїли його пізніше – у 2001 р.

29 січня 2003 р. Яд Вашем відзначив Олексія, Наталю та Галину Дороценківських, Олену Липову (Дороценківську) та Ніну Соколову (Дороценківську) званням «Праведник народів світу».

У 2006 р. Олена Липова й Ніна Соколова були нагороджені орденом «За заслуги» III ст.